Інтерактивна мапа української дріжджової випічки
Сонячний край виноградників і лиманів, де щедрість — не риса, а спосіб життя. Тут люблять хліб, родинний дім і довгі розмови за спільним столом.
У Бессарабії печуть плацинди з бринзою чи картоплею та святкові вертути — золотаві рулети з солодкими або солоними начинками.
Ой! А ми ще збираємо гастрономічні секрети Бессарабії — скоро буде 💌
Край вільних вітрів і розлогих степів, де народжується сила й відвага. Тут, серед дніпровських порогів і островів, живе козацький дух — рішучий, щирий і братерський. У кожному домі — свій хліб, своя пісня й тепло спільного столу.
Символ дому — паляниця: тепла, запашна, з любов’ю спечена. А на свята печуть пухкі коровaї, прикрашені, мов серце самого Подніпров’я.
Ми ще збираємо гастрономічні історії цього краю — тож, якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край лісів, туману й тихих річок, де стежки ведуть до давніх храмів і палаців. Тут живуть спокійні, працьовиті люди, які бережуть пам’ять про гетьманську славу та силу традицій.
На свята господині смажать хрусткі вергуни, щедро обсипані пудрою, або печуть пироги з яблуками, вишнями чи калиною. А хліб із медом чи маком тут завжди святиня — спершу хрестять, а потім подають.
Ми ще досліджуємо гастрономічні традиції цього краю — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край, де гірські вершини торкаються неба, а вулички старих міст дихають історією. Тут переплелися українські, польські та австрійські традиції — у музиці, архітектурі, ремеслах і святкових звичаях.
Галицьке застілля — це завжди тепло: музика, розмови, вишиванки й аромат свіжої випічки. На Різдво в хатах з’являються пухкі пампухи, щедро вмочені в мед чи варення. А ще — пляцки, пироги та штруделі з маком і яблуками.
Ми ще збираємо рецепти галицької кухні — тож, якщо знаєш свій, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край між Південним Бугом і Дністром, де ниви переходять у каньйони, а легенди — у пісню. Тут бережуть пам’ять про предків, дбають про землю й пригощають по-справжньому: щиро, щедро, з душею 🌾
Подільське застілля — це калачі на рушнику, пиріжки з яблуками чи сиром, солодкі шулики з медом і маком. Особливої пошани заслуговує пухкий калач — його печуть до свят, несуть до церкви й ділять у родинному колі.
Ми ще збираємо рецепти Поділля — якщо знаєш свій, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край степів, шахт і витривалих сердець, де кожна хата знає ціну волі. Тут випікання хліба — це не просто ремесло, а вияв поваги до праці, до роду, до життя.
На щодень і на свята господині печуть книші, пиріжки з капустою чи картоплею та житній хліб на хмелі — з хрусткою скоринкою, що пахне домом.
Ми ще збираємо рецепти Донеччини — якщо маєш свій, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край, де гори дихають історією, а вишивка й пісня — щоденна мова життя. Тут бережуть самобутність у кожній дрібниці: у тканинах, у мелодіях, у запаху свіжої випічки, щойно з печі.
На столах Покуття красуються коржі, яблучні пироги й здобні хлібці. Кожна випічка тут — символ дому, пам’яті й душевного тепла.
Ми ще збираємо гастрономічні скарби Покуття — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край співучих кобзарів, майстрів гончарства й барвистих рушників. Тут люблять ярмарки, щедрі застілля та пісні, що передаються з покоління в покоління.
Саме тут народилися легендарні галушки — символ гостинності й ситності, а на Різдво печуть солодких паняночок, які приносять у дім тепло свята.
Ми ще збираємо гастрономічні історії Наддніпрянщини — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край лісів, річок і тихого співу. Тут люди живуть у злагоді з природою, збирають мед просто з дерев і співають давні багатоголосі пісні, що звучать, як сам ліс. На столі — житній хліб, гриби, ягоди й солодкий мед бортників, а ще — пухкі пампушки для справжніх ласунів.
Ми ще збираємо гастрономічні історії Полісся — якщо знаєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Затишний край озер і лісів, де цінують просту, щиру їжу. Тут пахне свіжим хлібом, деревом і медом, а на стіл подають страви, народжені з землі — картоплю, квасолю, зерно. Саме звідси походить ніжний картопляний пиріг із квасолею — ситний, домашній і теплий, як сама Волинь.
Ми ще збираємо гастрономічні історії Волині — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Гори тут дихають спокоєм, а кожен дім пахне димом, деревом і свіжоспеченим хлібом. Люди в Карпатах зустрічають свята просто, але з душею: прикрашають оселі, співають колядки, діляться теплом і хлібом.
На Різдво в карпатських хатинах часто печуть карачу́н — золотавий обрядовий хліб із медом, що символізує сонце й новий початок. Його аромат наповнює дім затишком і вірою в добро.
Ми ще збираємо гастрономічні скарби Карпат — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Степ і море тут дихають в одному ритмі. Повітря пахне сонцем, медом і виноградом, а вітри несуть аромати стиглих фруктів і моря. У Таврії поєдналися різні культури: тут святкують із піснями, танцями та вином, зберігаючи щедрість і тепло півдня.
На столі — пиріг із вишнями та маком, солодкий і щедрий, як сама Таврія, що дарує тепло кожному, хто сюди завітає.
Ми ще збираємо гастрономічні історії Таврії — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край, де море торкається гір, а повітря наповнене ароматом спецій і винограду. Тут усе дихає сонцем: базари шумлять голосами продавців, двори пахнуть кавою, а в кожній оселі печуть кобєте — рум’яний пиріг із м’ясом, цибулею та спеціями, у якому вся теплота дому й гостинність кримських татар.
Ми ще збираємо гастрономічні історії Криму — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Край широких полів і старих козацьких пісень, де все роблять від душі: сіють, співають, готують і щедро діляться. Узимку тут печуть ламанці з маком — солодку, запашну страву, що пахне дитинством, теплом і домашнім затишком.
Ми ще збираємо кулінарні історії цього краю — якщо маєш свій рецепт, поділись із нами, і ми додамо його на мапу 💌
Це частинка мого дому — традиційний весільний коровай. У нашій родині його називають мідним, бо під час формування використовують монети: колись клали мідні, а тепер — звичайні копійки. Для мене цей коровай зберігає пам’ять про дім і весільні традиції нашого краю.
За родинною історією, цей рецепт допомагав переживати дуже скрутні часи у 1932–1933 роках, коли їжі майже не було. Його передала мені бабуся. Згодом пилиця не раз виручала й мене — у студентські роки або тоді, коли до зарплати залишалося зовсім мало коштів. Це проста страва з кількох продуктів, але для нашої родини вона має особливе значення.
Я вирішила поділитися рецептом пісних сичиків зі свого дому, бо мені важливо, щоб такі речі не зникали. Це не якась особлива святкова страва — її просто готували вдома, у піст, із того, що було під рукою.
Мені хочеться, щоб на мапі «З якого ти тіста?» були не лише відомі чи святкові страви, а й такі — прості, регіональні. Бо саме з них і складається справжня пам’ять про місце, звідки ти.
Я працюю в гастросфері й постійно знайомлюся з новими смаками, але для мене важливо не втратити те, з чого все почалося. Кроп’яники — це рецепт із мого рідного міста, страва, яку я знаю з дитинства.
Я хочу зберегти цей рецепт не просто як ностальгію, а як частину живої культури мого міста, щоб він не зник і не розчинився серед однакових страв.
Це спогад про дитинство, коли ми з братами й сестрами збиралися на кухні, чекали, поки тісто підійде, і крадькома тягнули ще теплі шматочки просто з дека.
Про той час, коли ласощі не купували, а готували своїми руками, ділили порівну й їли разом.
Я хочу поділитися цим рецептом, щоб такі спогади з’являлися й в інших родинах. Щоб хтось теж замісив тісто, покликав дітей або близьких на кухню й створив свій теплий спогад, який захочеться берегти все життя.
Для мене цей рецепт важливий, адже він пов’язує мене з моїм корінням і зі способом життя, у якому їжа була не лише поживою, а й частиною родинної традиції. Киселицю готували у важливі моменти, зокрема на Святвечір.
У цьому рецепті немає нічого зайвого — лише прості продукти, які люди вирощували самі. Саме тому він нагадує мені про повагу до землі, праці та щоденних речей, які формують наш побут. Мені важливо ділитися цим рецептом, бо я хочу, щоб такі страви не зникали.
Я сама склала цей рецепт. Це моя пасочка — з апельсиновим ароматом, великою кількістю сухофруктів і м’яким здобним тістом. Готую її з любов’ю та прикрашаю кожну по-особливому.
Цей рецепт важливий для мене, бо саме так колись пекла моя бабуся, якої вже немає з нами. Я завжди любила ті паляниці й стояла поруч, дивлячись, як вона все додавала, а потім випікала їх у печі.
Ще гарячими бабуся розламувала паляниці та заливала маком із медом. Не передати, які ж вони були смачні. Я й досі пам’ятаю їхній смак — смак мого дитинства.
У дитинстві бабуся готувала нам цю паску. Для мене це смак великоднього дому — здобне тісто з родзинками та цукатами, яке нагадує про бабусю й родинні свята.
* Ці рецепти ми не перевіряємо технологами — адже хочемо зберегти їх такими, якими їх передають з покоління в покоління.
Поділись рецептом, що живе у твоїй памʼяті чи старому блокноті, — бабусиної випічки з дитинства чи маминої здоби на свята.
Ми оберемо найкращі та додамо їх на мапу проєкту — разом з твоїм імʼям і регіоном.
Стань частиною великої української спадщини!
